Кэтрин Стокетт “Прислуга”, Герман Кох “Уважаемый господин М”, Хлоя Бенджамин “Бессмертники”, Марина Палей “Ланч”, Дина Рубина “Отлично поет товарищ прозаик”, Татьяна Алюшина “Будьте моей семьей”, Татьяна Булатова “Не девушка, а крем-брюле”, Наталья Соболевская “Улыбка незнакомца”, Наталья Соболевская “Фиктивный брак”, Мария Воронова “Ухожу от тебя замуж”, Наталья Миронина “Волшебная сумка Гермионы”.
Романи Карен Уайт “Когда я падаю во сне”, Мария Воронова “Краденое счастье”, Сара Уотерс “Маленький Незнакомец”, Гийом Мюссо “Тайная Жизнь Писателей”.
Детективи Лоретт Енн Уайт “Когда меркнет свет”, Джон Маррс “Единственный”, Мария Попова “Убить Януса”.
Фантастіка Дмитра Глуховського “Метро 2035”, Майкла Маршала “Аномалия”, Кемма Нанна “Доктор Шанс”.
Романи Катерини Вільмонт “А я дура пятая”, “Свои погремушки”, “Птицы его жизни”.
Книжки в бібліотеці 132
Багато знаменитих котів – це персонажі книжок і герої різних історій. Книжки Т. Гайзеля «Кіт у капелюху» відомі в усьому світі. А хтож не чув історії Ш. Перро про кмітливого та спритного Кота у чоботях?
Коти стали героями багатьох коміксів і мультфільмів. Один з найперших коміксів у газетах і журналах – «Божевільний кіт», який почав виходити друком у 1913 році.
У наші дні ми знаємо ледачого рудого кота Гарфілда і персонажа коміксів про супергероїв – Жінку-кішку, а також Сильвестра – знаменитого кота, якого переслідує курча Твітв та розбишаку Тома і його ворога-друга Джері. А наш улюблений кіт Леопольд, який завжди пропонував «жити дружньо»!
Мабуть, найдивовижнішим котом є Чеширський кіт з його посмішкою з повісті Л. Керола «Аліса в країні див», Він умів повільно щезати, так що від нього залишалася тільки посмішка.
Відомий мрійник Ж. Верн сказав: «Я вірю, що кішки – духи, що зійшли на землю. По-моєму, вони здатні ходити по хмарі, не провалюючись».
Давайте все паниковать не будем —
доверим это компетентным людям.
Между сортиром, кухней и прихожей
я у себя закрыл границы тоже.
Всю жизнь в карантине проводят улитки —
выходят из дома не дальше калитки.
Грабитель в маске вышел из сберкассы
и стал неотличим от общей массы.
Как романтично мы с тобою делим
флакон с дезинфицирующим гелем!
Гаишник отпустит, не требуя прав, —
достаточно сухо покашлять в рукав.
Кого вы, сударь, тут назвали дураком?
Лицо потрогаю немытым кулаком!
Глядишь с балкона: воздух, тишь, смеркается…
Вдруг кто-то выше этажом сморкается.
Как идёт вам маска, девушка!
Ой, пардон, садитесь, дедушка.
Догонит Землю астероид
и дезинфекцию устроит.
Упавшие полки консервов и круп
закрыли собой остывающий труп.
Холера лютовала целый год,
но каждый думал: ладно, пронесет.
Трагедия не в том, что вирус близко,
а что Кощей Бессмертный в группе риска.
На удаленке-то, похоже,
зарплата удалилась тоже.
Ура, не подтвердился мой анализ!
Врач говорит, пробирки потерялись.
«Не ждите, не возьмет меня зараза», —
сказал двойник в костюме водолаза.
Ждет офисных и творческих работников
труд резчиков по мрамору и плотников.
Вернувшись с улицы, протри
все тело спиртом изнутри.
Нам повезло, симптомы легкие:
наш вирус в мозг пошел, не в легкие.
Узнал, что завезли гробы в «Икею».
Купить — купил, собрать-то хоть успею?
Поставил кашель на звонок мобилы.
Я ж думал, шутка! Хватит бить! Дебилы!
«Работать дома я бы не смогла», —
пыталась объяснить глистам пчела.
«Лицо на улице не трогай, как привык», —
нам объяснял художник Мунк в картине «Крик».
Мы сняли памятник с коня, потом вернем.
Сейчас не время контактировать с конем.
Вакцину ищут лучшие умы.
И средние. И худшие. И мы.
Купил мешок обычного песка.
Зачем — не знаю, пусть лежит пока.
Сидим без работы, скучаем, лежим…
Я слышал, в раю тот же самый режим.
«Новая газета» Леонид Каганов «Карантинки»
«23 квітня – Міжнародний день книги» – виставка в біліотеці 132 міста Києва 23.04.2020.
«Книги – кораблі думки, що мандрують хвилями часу і бережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління». Френсіс Бекон
Кожен текст книги – це своєрідний лист у вічність, який читатимуть сотні, а може, й тисячі людей. Торкнемося теми про яку ми замислюємось вкрай зрідка – про право на читання. У всі часи і всіма владами книги цензурувались. Але якщо ми будемо на державному рівні вилучати або забороняти книги, які ти чи іншим чином когось образили, то наші публічні бібліотеки залишаться пустими. Кожна людина має право сама обирати., що їй читати і мати власну думку про прочитане.
«Книги, які людство називає аморальними, насправді є книгами, що показують його власний сором». Оскар Вайльд
Семків, Р. Як писали класики: поради, перевірені часом [текст] / Ростислав Семків. – Кив: Пабулум, 2016. – 240 с.
Коли ми бачимо книжку з назвою «Як писали класики», написану літературознавцем і викладачем, ми сприймаємо її як підручник для філологів, письменників-початківців.
Але це не так! Ростислав Семків сам майстерно володіє словом, і пише він про тих письменників, які його самого вразили.
Читати як писали класики зовсім не нудно. Цікава оповідь, захоплююча подорож, автор пише влучно, стисло, дотепно, вміє виокремити суттєве, важливе, головне.
Отже, героями книги є: королева детективу Агата Крісті, іроніки і скептики Джордж Орвел, Рей Бредбері та Курт Воннегут, модерніст Маріо Варгас Льоса, романтик-дисидент Мілан Кундера, таємничий енциклопедист Умберто Еко.
Чому вони писали? Як вони писали? Чому вони справді стали успішними?
Ростислав Семків розповідає в книжці три історії про кожного письменника. Перша це біографія, адже багато хороших літературних текстів є відповідями їх творців на власні життєві проблеми.
Друга історія – сильні автори розповідають про своє бачення правил письма.
Третя історія – доповнює попередню аналізом тих механізмів успіху, які спрацювали поза волею самих авторів.
Агата Крісті. Можна сказати, що її популярність зумовлена популярністю жанру, але не н\тільки і не стільки. Одна читачка нашої бібліотеки читає і перечитує тільки Агату Крісті. І коли я її спитала: «Це ж детектив. Чи Вам цікаво перечитувати, якщо Ви знаєте сюжет?» – вона відповіла: «Я насолоджуюсь текстом!». Як зазначає Ростислав Семків, головний секрет успіху авторки – терапевтичний! Кожна її книжка є своєрідним сеансом психоаналізу. І добре, що така детективна терапія продовжує подобатися та бути корисною мільйонам її читачів.
Ростислав Семків в цій книжці намагався не робити узагальнень, адже всі автори такі різні. Хіба що всі сходяться на тому, що «аби написати щось путнє треба «в праці сконать». Утім декому подібне «конання» приносить справжню насолоду».
Навчити писати сильні і стильні твори неможливо. Цьому можна навчитися, якщо вперто шукати власні способи письма. Ще одне об’єднує авторів – всі вони любили читати.
Ростислав Семків пише: «Відкрийте книжку – у добрих книжках існують цілі світи, в яких ми можемо певний час мешкати, прожити купу альтернативних життів, закохатися, загинути, а потім повернутися знову і перемогти, а надто перемогти хандру та нудоту повсякдення».
